Чи існує реальна загроза психічному й фізичному здоров’ю дитини, яка з раннього віку звикла годинами просиджувати перед екраном телевізора? Як впливає телебачення на психіку дітей і дорослих? І чи можна говорити про «золоту середину»? Спробуємо в цьому розібратися.
Безумовно, прагнути до скасування телебачення, комп’ютерних ігор або інтернету - абсурд! Нові технічні досягнення дають людині нові можливості, і відмовитися від чогось уже відкритого, освоєного, а виходить, затребуваного життям, просто неможливо. Але усвідомивши ввесь спектр наслідків, як позитивних, так і негативних, напевно, можна й треба спробувати знизити вплив негативних факторів цих чудових відкриттів.
Багато батьків скаржаться, що діти не хочуть читати. Така ситуація спостерігається навіть у тих родинах, де книги були завжди в пошані й сімейна бібліотека збиралася не одним поколінням родичів. Ослаблення звички читати знижує здатність мислити, оскільки саме читання є комплексною ключовою здатністю, що забезпечує психічний, соціальний й інтелектуальний розвиток людини. І тут мова йде не тільки про знання, але й про уяву, пам’ять, інтуїцію, фантазію. Чи пов’язана ця проблема з телебаченням? Безумовно.
Термін «TV-kids» (ТБ-діти) в американських психологів почав асоціюватися з дітьми, що стали жертвами спустошливого впливу телебачення на структури мозку. Вони повністю позбавлені творчого начала, уяви, не здатні намалювати по пам’яті навіть найпростіші побутові предмети, коло їхніх інтересів й інтелектуальних здібностей досить обмежене.
Американський військовий психолог Дейв Гросмен вважає, що показ насильства в мас-медіа й просочені насильством інтерактивні відеоігри запускають у дітей і підлітків ті механізми, за допомогою яких професійних солдатів вчать убивати. Адже в насильстві й убивстві немає нічого природного, цьому потрібно вчити, цілеспрямовано формувати умовний рефлекс, що опирається на вироблення нечутливості й жорстокості. Це й відбувається, в кінцевому підсумку, з нашими дітьми перед екранами телевізорів при багаторазовому перегляді подібних сцен.
Міркуючи про те, як той чи інший відеосюжет може вплинути на дитину, дуже важливо пам’ятати, що дитина це - не дорослий у мініатюрі. Всі імпульси зовнішнього світу, ввесь потік інформації дитина сприймає не розумом, не головним мозком, а всією своєю істотою. І все, що дитина сприймає в перші роки свого життя, накладає відбиток на його організм аж до структури окремих органів.
Маля цілком і повністю представляє собою орган сприйняття, вся його істота ніби влита в навколишній світ й ототожнена з ним. При цьому почуттєве сприйняття володіє тілесно-формуючою силою. Дитина пізнає світ через зіткнення з ним, всі життєво важливі функції мозку розвиваються через рух. Позбавлення дитини рухової активності, цілком можна розцінювати як насильство, обкрадання, яке психологи називають депривацією. Обмеження доступу дитини до різноманітних видів діяльності може призвести до того, що, його обсяг її мозку буде на 25-30% меншим через несформовані нервові зв’язки.
Житло батьків - це конкретний тривимірний простір, доступний тілесному досвіду трирічної дитини, а от у простір телеекрана вона увійти не може. Утворюється прямо-таки патологічне для маляти розщеплення процесу сприйняття на сферу, де активність можлива, і сферу, де її немає. А виходить, сприйняття в тій сфері, де активності немає, не бере участі у формуванні структур мозку. І спроба посадити маля перед телевізором, «щоб не заважало», тим самим блокуючи його рухову активність, насправді обертається серйозною блокадою розвитку. Програми можуть бути як завгодно добрими й цікавими, але їм однаково не компенсувати шкоди, яка завдається дитині нерухомістю. Заціпеніння тіла призводить до гальмування розумових процесів і консервації душі.
Розвиток мови – це ще одна проблема, що теж не може бути вирішена за рахунок «теленяньки». У результаті численних досліджень й експериментів фахівці прийшли до висновку, що мова – це не просто транспортний засіб для передачі інформації від «відправника» до «одержувача», це, якщо так можна сказати, їхній загальний танець.
Кожен звук мови породжує певну, тільки йому властиву повітряну форму, й, одночасно із цим, все тіло мовця робить певні, практично невловимі для ока рухи. Здатністю вловлювати ці вібрації дитина володіє від народження (а за деякими даними й до нього), і цей процес сприйняття мови робить вирішальне значення для підготовки артикуляційного апарата й формування відповідних структур мозку.
Звук динаміків телевізора не володіє адресністю мови, він аутичний і не несе того емоційного заряду, що завжди є у живому спілкуванні, і, отже, не має необхідної формуючої енергії. Англійський логопед Салі Уорд встановила, що 20% обстежених дітей у віці 9 місяців уже виявляли запізнення в розвитку, якщо батьки користувалися телевізором як нянькою, а до трьох років діти відставали в мовному розвитку практично на рік.
Ще один масовий феномен, з яким зіштовхнулося сучасне західне суспільство високорозвинених індустріальних країн – це функціональна неграмотність, що припускає не відсутність навички читання, а її втрату і, як результат, нездатність сприймати й осмислено використовувати письмову інформацію. Чисельність, так званих алітератів, тобто людей, що вміють читати, але роблять це тільки під тиском обставин, постійно зростає. В Америці, за деякими даними, до них належить приблизно 44% населення, таку ж сумну статистику має Німеччина. Можливо, саме цим іноді пояснюється затребува-ність наших фахівців за рубежем.
Але сьогоднішні малята, які ростуть перед екранами телевізорів і комп’ютерів, таких переваг можуть вже не одержати. Подумати про це тим, чиї діти тільки вчаться ходити, зараз саме час.